Як допомогти емоційному розвитку дитини

Є так звані первинні емоції (базові, фундаментальні), які людина має з народження. За них відповідає еволюційно стара лімбічна система головного мозку (особливо мигдалеподібне тіло). Розуміння даних емоцій призводить до правильного поводження зі своїми власними емоціями й почуттями. У даній статті ми розповімо про це докладніше.

Отже, люди вже народжуються з певною системою емоцій. У дітей молодшого віку це реакції на зовнішні та внутрішні стимули, які виражаються за допомогою міміки, голосу й рухів тіла. Свого часу Ч. Дарвін виділив шість базових емоцій: страх, гнів, відразу, подив, смуток і щастя. У 1980 році американський психолог К. Ізард описав десять якісно різних фундаментальних емоцій: інтерес, радість, здивування, сором, провину, горе (страждання), гнів, відразу, презирство та страх. Його класифікацією користуються й дотепер.

То ж як нам сприяти емоційному розвитку дитини? Виділяють три принципи, які безпосередньо допомагають у цьому.

1. Мінімізація впливу, що стримує. Дозволяйте дитині повно й адекватно проявляти всі емоції. Головним завданням при цьому є комунікація – як із зовнішнім, так і з внутрішнім світом (саморозуміння).

Комунікація із внутрішнім світом

Вільне вираження емоцій передбачає комунікацію із внутрішнім світом, тобто розуміння самих себе й механізмів виникнення власних емоцій. Якщо батьки дозволяють дитині вільно виражати емоції, вона розуміє, що вони дозволені, їх приймають і цінують. Якщо дитині не дозволено висловлювати певні емоції, наприклад, занепокоєння чи гнів, вона втрачає контакт зі своїм внутрішнім світом. Пригнічення емоцій може викликати різні симптоми. При цьому дитина також утрачає можливість оволодіти способами прояву емоцій і почуттів, які дозволяються в соціумі.

Комунікація із зовнішнім світом

Вираження емоцій пов'язано зі сферами комунікації й мотивації. Прояв емоцій дозволяє дитині взаємодіяти із зовнішнім світом – оточення, батьки, близькі тощо. Проявляючи їх, дитина отримує можливість краще розуміти свій внутрішній світ. Дитині це приносить велику користь: вона переконується в тому, що відчувати емоції, якими б вони не були, – це нормально. Важливо дозволяти дитині не тільки відчувати, а й висловлювати свої емоції. Від них безпосередньо залежить її поведінка. Тому, щоби зрозуміти причини поведінки дитини, потрібно спочатку зрозуміти, що вона відчуває.

• До ХХ століття побутувало таке правило виховання: «Дітей повинно бути видно, але не чути». Воно повністю виключає взаєморозуміння між дітьми та батьками, а також ускладнює соціалізацію дитини.

Немовлята висловлюють емоції за допомогою міміки, голосу й рухів тіла. Вони видають різні звуки, посміхаються, радісно пищать і активно рухаються - так вони виявляють інтерес і радість. Іноді вони кусаються, б'ються або кричать, і це свідчить про їхнє роздратування чи гнів.

Батьки повинні допомогти дитині соціалізуватись, тобто навчитись коригувати або стримувати прояв деяких емоцій: «Я бачу, що ти схвильований, але давай не кричати, а дамо волю внутрішньому голосу, щоб висловитися», «Я знаю, що ти гніваєшся, але, будь ласка, не кусайся. Якщо хочеш, можеш побити подушку».

Важливо висловлювати будь-які емоції – як позитивні, так і негативні. Більше того, коли дитина ще не розмовляє, треба їх пояснювати їй, правильно називаючи: «Ти злякався, коли підбіг собака», «Тебе зацікавив цей гриб».

Що стосується дітей, які вже вміють розмовляти, з ними ситуація така ж. Однак вони вже починають виражати емоції за допомогою слів: «Мамо, я так люблю бутерброди!», «Тату, я не хочу вдягати сорочку! Я тебе не люблю!».

У цьому віці діти висловлюють емоції як за допомогою слів, так і за допомогою дій. Дії можуть бути такими ж, як і в немовлят: дитина кричить, кусається тощо. Вона може використовувати односкладові слова, такі як «не люблю», «не хочу», «ні», «стоп» тощо.

У результаті перед батьками стоїть подвійне завдання. По-перше, треба дозволити дитині висловлювати будь-які емоції й навчити її стримувати їх за певних обставин. По-друге, слід навчити дитину називати й пояснювати свої емоції.

2. Посилення позитивного впливу. Батьки повинні максимально сприяти тому, щоб дитина відчувала зацікавленість і радість.

Почнемо із зацікавленості. Ми часто проектуємо свої знання та правила на дітей і не хочемо, щоб вони повторювали наші помилки. Але набагато більшому розвитку сприяють ситуації, коли ми слухаємо дитину й розуміємо, чим вона цікавиться. Коли ми вчимо її розпізнавати й цінувати те, що їй цікаво, то допомагаємо їй у майбутньому знайти професію й хобі до душі, стати щасливою у шлюбі.

Із зацікавленістю пов'язане почуття задоволеності. Ми хочемо, щоб наша дитина посміхалася, сміялась і гралася. Чому? Не тільки тому, що так вона вчиться розрізняти, що їй подобається, а що ні. Ми також розуміємо, що у внутрішньому світі дитини оптимізму й надії більше, ніж страху, сорому та злості.

Почуття зацікавленості й задоволеності (до них ще можна додати почуття подиву, якщо воно не викликане стражданням) дитина висловлює за допомогою гри. Гра дуже важлива для неї, вона викликає в дитини веселощі й оптимізм. Також вона є запорукою її щасливого й успішного майбутнього.

3. Мінімізація негативних емоцій. Усувайте причини негативних емоцій, а не стримуйте їх прояв.

До негативних емоцій належить печаль, гнів, страх, сором і огида. Усі ці емоції треба сприймати як сигнали SOS – вони ніби промовляють: «Допоможи мені! Мені погано!». У житті часто зустрічаються труднощі, і впасти в негативні емоції легко. Коли дитина плаче, батькам важливо спробувати зрозуміти причину й усунути її.

У випадку з маленькими дітьми батькам треба з'ясувати причини, що викликали негативні емоції, й допомогти впоратися з ними. Так дитина зрозуміє, що їй допоможуть, і заспокоїться. Розуміння того, що допомога близько, заспокоює малюка, і з часом він сам стає спокійнішим, а також учиться самостійно справлятися із причинами негативних емоцій.

Засмучена дитина або розгнівана, перелякана чи ображена – батькам важливо спробувати зрозуміти й пом'якшити причини виниклих емоцій. При цьому метою не є убезпечити дитину від розчарувань і болю – це просто неможливо! Хоча прагнення захищати дитину від емоційних травм цілком зрозуміле.

Не слід допускати, щоби страх або сором впливав на поведінку дитини. Інакше кажучи, батьки не повинні викликати в неї ці емоції з виховною метою. Страх – токсичне почуття і може завдавати травми. У ситуації, коли дитині загрожує небезпека (наприклад, коли вона знаходиться близько до розпеченої плити), можна пояснити їй ситуацію, не намагаючись при цьому її залякати.

Провокування сорому у виховних цілях занижує самооцінку дитини. Для її психічного розвитку набагато корисніше використовувати похвалу й заохочення, які викликають у неї інтерес і задоволення.

• Дорослим важливо навчитись розпізнавати й розуміти причини негативних емоцій. Це дозволяє розвивати емоційну сферу дитини.

У цілому розуміння причин негативних емоцій, на думку вчених, є одним із факторів ефективної психотерапії, у ході якої пацієнт учиться долати стресові ситуації, а не уникати їх. Спочатку він учиться розпізнавати й розуміти причини негативних емоцій, а потім знаходить можливість адаптуватись і справлятися з ними.

Позитивні й негативні емоції тісно взаємопов'язані. Інакше кажучи, для того щоб випробувати позитивні емоції, часто потрібно витримати стрес і негатив.

Що стосується фізичного покарання, то важливо розуміти, що воно також тісно пов'язане з емоційною сферою. Фізичне покарання змушує дитину відчувати те, що вона відчувати не хоче. Наприклад, дитина порушує встановлені правила з цікавості, а в результаті покарання відчуває печаль, злість, страх чи сором.

Отже, ми розглянули різні емоції, якими людина володіє від народження. Спочатку вони представляють собою відповідні реакції на різні стимули. Коли ми дорослішаємо, ці реакції поєднуються з нашим досвідом, формуючи складну систему емоцій. Ці емоції й визначають нашу поведінку.